Сказати хочу і пам’яті запалюю свічу

Історичний спогад

 

Щороку четверта субота листопада – день великого суму та скорботи для всіх українців. Ця пам’ятна дата нагадує про жахливі події, пов’язані з геноцидом, вчиненим стосовно українського народу. Цей сповнений скорботи день названо Днем пам’яті жертв Голодоморів, які мали місце в 1921-1923 рр., 1932-1933рр. та 1946-1947 рр.

Навіть у такий нелегкий час для України під час повномасштабної війни кожен із нас долучається до загальнонаціональної хвилини мовчання та акції «Запали свічку» — українці запалюють вогник на підвіконні на згадку про жертв сталінського терору.

Єднаючись у такий спосіб, ми нагадуємо собі й усьому світу, що темрява не може перемогти, що рано чи пізно зло засуджують, а жертв — пам’ятають і шанують. Цей вогник символізуватиме нашу скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів наших співвітчизників, нашу віру у майбутнє.

У читальному залі Кельменецької ЦБ під час проведення історичного спогаду «Сказати хочу і пам’яті запалюю свічу» користувачі зачитували хвилюючі спогади очевидців голодомору зі сторінок книг, які були представленні на книжковій експозиції «Омита сльозою історія». Виставка висвітлює хронологію подій, що охоплюють майже століття – від початку 1900-х років і аж до визнання Голодомору геноцидом у сучасному світі. До експозиції входять роботи митців, що лихі часи Голодомору пережили самі, або їхні родичі. Виставка є даниною пам’яті мільйонів українців, які стали жертвами комуністичного режиму.

Додатково виставку – пам'ять було презентовано в залі засідань Кельменецької селищної ради під час проведення пам'ятного реквієму присвяченому вшануванню закатованих голодом українців.

До вашої уваги фільм-реквієм «Імена на стінах», пам’яті  Голодомору. Це історія 11-річної Валерії Прокопенко та її односельчан з Ягідного на Чернігівщині, які у лютому-березні 2022 року пережили жахіття російської окупації. Це ж село дев’ять десятиліть тому пережило штучний голод у 1932–1933 роках.