Мені ж моя доля судила жити в слові

З таких, одвіку і донині,

людей і пишуться ікони…

В селі, на рідній Буковині,

Жила воістину Мадонна

                                                       Віктор Соколов

Ці віршовані рядки киянин Віктор Соколов присвятив Анні Кирилівні Дущак – українській поетесі, новелісту.

Народилася 15 жовтня 1959 року в селі Тисовець на Сторожинеччині. Будучи шістнадцятирічною, важко захворіла. Неправильний діагноз медиків та лікування привели до нерухомості суглобів, з того часу була прикута до ліжка.

Розрадою Анни Кирилівни стала творчість, вона паралізованою рукою, як «сльозою рубіновою на камені», писала вірші, а також новели. Понад сотня її творів покладена на музику.

      До 65-річчя від дня народження Анни Дущак, в читальному залі Кельменецької центральної бібліотеки було проведено поетичний монолог «Мені ж моя доля судила жити в слові» біля книжково-ілюстративної виставки «Промені людської доброти».

Шанувальники творчості пані Анни, підійшовши до виставки, переглядали збірочки віршів та світлин і звичайно ж спілкувалися між собою улюбленими рядками пейзажної, інтимної, філософської лірики поетеси, кожен із яких сповнений надзвичайно великої волі до життя.

Пам’ять  про Анну Дущак житиме у її віршах, новелах, цвістиме вічним «Дивоквітом любові».

Читаймо твори талановитої буковинки і листаймо сторінки свого життя.