Засіяна словом  стежина

Розпочинаємо серію дописів літературно-мистецької сторінки «Засіяна словом  стежина»  нашої землячки, талановитого літератора, автора книг «Квіти від Тамари», «Думки Уголос від душі», «Новоселиця. Моє Рідне Село», «Доля Катерини» Тамари Романюк.

                                                                  "ГОСПОДНЯ  ЗЕМЛЯ,  І  ВСЕ,  ЩО  НА  НІЙ".  .  .  .  .

.   .Вийшла  я  на  своє  велике  охайне  подвір"я,  встелене  густою  зеленою  травою,  що  нагадувала  справжній  витканий  килим,  на  якому  ніжно  виблискували - переливалися  краплинки  вранішньої  роси,  і  застигла...  Як  війнуло  на  мене  свіжою  прохолодою  весняного  повітря!  Чи,  можливо,  осіннього?  Але  ж  за  календарем  має  бути  Зимонька - Зима...  Як  вдихнула  глибоко  на  повні  груди,  аж  дух  захопило!  Яка  то  невимовна  насолода!

.   .На  небі  блакитному  -  жодної  хмаринки,  ніби  хтось  чарівним  пензликом  вибілив - вичистив  усі  ГОСПОДНІ  небеса...  І  хоч  сонечко  яскраве  не  світило - не  зігрівало матінку - Землю  в  той  день,  здавалось,  що  я  потрапила  на  мить  в  інший  світ  благодаті  й  умиротворення,  звідки  так  не  хотілося  йти.

.   .Високі  сіро - чорні  дерева  із  розлогими  гілками  без  листочків  нагадували  кремезних  казкових  велетнів,  що  вийшли  раптом  із  дрімучого  лісу  у  світ  широкий,  аби  надійно  охороняти  нас,  людей...  І  яблуні,  і  вишні,  й  абрикоси,  і  груші,  а  з  ними  і  високорослі  кущі  білого,  лілового,  фіолетового  бузку  та  тоненького  жасмину,  на  яких  пробивалися  ніжні  молоді  пагони,  мали  свою,  особливу  "будову  тіла".  Адже  великі  гілки  й  молоденькі  гілочки  створювали  вишукану,  тільки  їм  властиву,  композицію  на  материнському  стовбурі.  Перед  очима  моїми  вимальовувався  величний  природний  ансамбль  із  ніжносплетіння  живих  дерев.

.   .А  під  деревами  казковими,  як  навесні,  зеленіли - кучерявились  витончені  листочки  молодого  водозбору,  багаторічних  гвоздик,  маленьких  примул,  блищалися  тверді  листочки  хрещатого  барвінку,  смарагдово  зеленіли  кущики  лілії  білосніжної.  То  тут,  то  там  тягнулися  до  світла  одинокі  квіточки  білої  ромашки,  оранжевої  газанії,  голубого  барвінку,  що  розцвіли  майже  одночасно.

.   .І  тільки  дивовижний  розкішний  самшит  гонорово  красувався - зеленів  своїми  блискучими  дрібненькими  листочками  на  всеньке  подвір"я,  заглядаючи  зачаровано  на  дівчину - калину  із  червоними  китичками  спілих  ягід,  що  немов  убралася  у  коралове  намисто.                                                                          

 .Був  Грудень.  Ішов  п"ятнаднадцятий  день  Зимоньки - Зими...

.  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .ТАМАРА  РОМАНЮК,  

.  .  .  .  .  .  .  .  ."Мої  рідні  Кельменці",  15 грудня  2020 року.