Бібліотек@ - сучасна, креативна, твоя!

Книжки – джерела світлих мрій,

Лиш взяти варто їх у руки.

Бібліотеки – храм святий

Книжок, духовності науки

                                      О.Афонін 

         30 вересня, у світлий день Віри, Надії, Любові та матері їх Софії, Україна святкує державне свято – Всеукраїнський день бібліотек.

           Це свято свідчить про глибоку повагу народу до своєї духовної спадщини, освіти, науки і культури, а також про визнання історичної ролі бібліотеки в житті суспільства.

          Сьогодні бібліотеки впроваджують нові форми спілкування з читачами, беруть участь у створенні сучасного інформаційного простору, сприяють формуванню моральних принципів підростаючого покоління.

            В цей чудовий  день, що налитий по вінця багатством осінніх кольорів, для бібліотечної родини Кельменеччини вже стало традицією  збиратися в центральній районній бібліотеці на урочистості з нагоди свого професійного свята. Цього року карантин вніс свої корективи в його проведення, ми не скасували заплановане та організували онлайн зустріч на тему «Бібліотек@ – сучасна, креактивна, твоя!». Насамперед бібліотекарів щиро привітала директор Кельменецької РЦБС Ольга Твердохліб та розповіла про професійні надбання бібліотечної системи у 2020 році, а всі бібліотечні працівники мали можливість поділитися досвідом інноваційних форм роботи з користувачами в онлайн режимі.

          У кінці зустрічі Ольга Володимирівна запросила бібліотекарів, користувачів, друзів, партнерів до перегляду бібліопрем’єри «Бібліотека зберігає віру і мудрість, дарує любов і надію»

       Зі святом вас, дорогі друзі!

 

До річниці від дня народження І. Карпенка-Карого районна дитяча бібліотека підготувала цікаві факти з життя Івана Карпенка-Карого

               Співець життя народного

   29 вересня 2020 р. виповнюється 175 років від дня народження видатного драматурга, режисера,  актора, одного з основоположників українського професійного театру Івана Карповича Карпенка-Карого. Саме він став творцем новітньої суспільної драми в нашій літературі на межі століть. Його драматургічна спадщина складається з 18 закінчених п’єс і трьох невеликих уривків, що залишилися в чернетках. Найвищого рівня він досяг у жанрі комедії. Саме сатирична комедія стала творчою стихією митця.

   Наведемо декілька цікавих фактів з життя відомого драматурга.

   Його справжнє ім'я  -  Іван Карпович Тобілевич, псевдонім «Карпенко-Карий»  поєднує в собі ім'я батька та улюбленого літературного персонажа Гната Карого - героя п'єси Т. Шевченка «Назар Стодоля».

   Мати драматурга була  кріпачкою-покоївкою у панів Золотницьких, аж поки її не покохав прикажчик Карпо Тобілевич і не викупив з кріпацтва. Її  дітьми були, окрім Івана, Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марія Садовська-Барілотті - ціла плеяда корифеїв українського театру.

   У 14 років Івана Тобілевича батьки забрали з гімназії і віддали працювати до канцелярії в Єлисаветграді. Атмосфера чиновництва (карти, горілка, хабарі) так гнітюче подіяла на хлопця, що той незабаром втік додому, пройшовши пішки 50 верст.

   Служачи секретарем поліції в Єлисаветграді,  Карпенко-Карий був єдиним, хто рівно і приязно ставився до всіх людей, незалежно від стану і не брав хабарів. Перед його очима проходив ряд арештантів, серед яких було чимало людей, чиї долі занапастило важке життя. Пізніше вони стали героями його п'єс.

   Власті вважали  Тобілевича особою неблагонадійною. 4 жовтня 1883 р. за наказом міністра внутрішніх справ його було звільнено з посади секретаря єлисаветградської міської поліції. Пізніше Іван Франко влучно скаже з цього приводу, що царський уряд втратив тоді поліційного пристава  Тобілевича, а Україна придбала драматурга  Карпенка-Карого.

   Як письменник,  Карпенко-Карий дебютував у 1883 р., коли в першому номері журналу «Рада» була надрукована його повість «Новобранець». Проте надалі митець спеціалізувався в драматургії.

 

   Ні родинне життя, ні громадські справи, ні обов’язки служби ніколи не одривали серця й уваги Карпенка-Карого від театру. Український театр був його другою рідною хатою, бажаним місцем відпочинку та радості. «Сцена – мій кумир, театр – священний храм для мене», - так говорив драматург.

   Все життя драматург товаришував з Марком Кропивницьким. Вони разом були на чиновницькій службі, пізніше разом організували драматичний гурток і створили театр корифеїв. Кропивницький  учив Тобілевича грати на скрипці. Коли у 1883 р. до Єлисаветграда прибула трупа М. Старицького, вони почали активно співпрацювати на сцені: Карпенко-Карий грав у п'єсах Кропивницького, а той - у п'єсах Тобілевича.

   Іван Карпович, як і вся сім'я Тобілевичів, дуже любив Шевченка. Коли з ініціативи Марка Кропивницького було організовано аматорський гурток, однією з перших вистав була п'єса Шевченка «Назар Стодоля», де Іван Тобілевич грав Назара, його дружина  Софія Тобілевич - Галю. На честь  великого поета своїм дітям він дав імена героїв п'єси - Назар і Галя, а другу дочку назвав Ориною - іменем героїні з поеми «Невольник».

  Карпенко-Карий сідав писати п'єсу, тільки повністю «виносивши» її в голові. Але коли вже сідав (здебільшого вночі), то писав «запоєм», не помічаючи нічого навколо.

 

  Смертельна хвороба передчасно звела Івана Тобілевича в могилу. Помер він 15 вересня 1907 р. в Берліні, згодом тіло великого драматурга  було перевезено до України та поховано на кладовищі поблизу рідного хутора на Кіровоградщині.

                                 

  Драматург залишив нам твори, що продовжують жити і після смерті автора. З них наступні покоління складають уявлення про письменника, його думки,  силу таланту, визначають його місце в розвитку культури нашого народу. Творчість Івана Карповича Карпенка-Карого підсумувала  майже 100-річний розвиток української драматургії, піднявши її на новий рівень.

 

 

Драматургія дюбові і добра

«...Він був одним з батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література»

                                                                                                        /І. Франко/

       Видатний драматург, актор, режисер, один із основоположників українського професіонального театру, Іван Карпович Тобілевич (псевдонім - І. Карпенко-Карий, 1845-1907) належить до тих славних діячів вітчизняної культури, якими пишається наш народ. Продовжуючи традиції Т. Шевченка, він відіграв велику роль у боротьбі за реалізм, народність, ідейність української літератури й театрального мистецтва.

      

       За двадцять років творчої діяльності І. Карпенко-Карий написав близько двох десятків п'єс різних жанрів. Серед них - побутові драми з життя села, гостросатиричні комедії, історичні трагедії тощо. Його п'єси засвідчили дальший розвиток української класичної драматургії.

       І. Франка писав про І. Карпенка-Карого: "Чим він був для України, для розвою її громадського та духовного життя, се відчуває кожний, хто чи то бачив на сцені, чи хоч би лише читав його твори; се розуміє кожний, хто знає, що він був одним із батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література".

 

       Поряд з п'єсами М. Кропивницького і М. Старицького драматичні твори І. Карпенка-Карого стали основою репертуару українського реалістичного театру, що дав таких визначних м.айстрів сцени, як М. Садовський, П. Саксаганський, М.Заньковецька, М. Садовська, Г. Затиркевич-Карпинська, Л.Ліницька та інші, театру, що здобув широку славу не тільки на Україні, а й далеко за її межами і посів помітне місце в історії культури нашого народу.

Коротка біографія:

       Народився 17 вересня 1845р. в родині зубожілого дрібного шляхтича, управителя поміщицького маєтку.

       Навчався в Бобринецькому повітовому училищі, з 1859 р. працював писарчуком станового пристава в містечку Мала Виска, пізніше — канцеляристом міської управи.

        У 1864р. на службі в повітовому суді.

        У 1865р. переїхав до Єлисаветграда, де працював столоначальником повітового поліцейського управління, брав участь у аматорських виставах О.Тарковського, став членом нелегального народовольського гуртка Опанаса Михалевича.

        У 1870 р. одружився з Надією Карлівною Тарковською. Мав 7 дітей.

        У 1881 р. втратив дружину Надію, наступного року померла дочка Галина.

        У 1883 р. в альманасі «Рада» надрукував оповідання «Новобранець», підписане псевдонімом Гнат Карий. За неблагонадійність був звільнений із посади секретаря поліції. Вступив до театральної трупи М.Старицького.

        У 1883 р. одружився з Софією Дітковською, хористкою трупи М.Старицького. У 1884р. заарештований і засланий до Новочеркаська.

 У 1886 р. у Херсоні вийшов перший «Збірник драматичних творів» І.Карпенка-Карого.

        У 1888 р. вступив до трупи свого брата Миколи Садовського, пізніше — до трупи іншого брата — Панаса Саксаганського.

        У 1890 р. вступив до товариства українських артистів, написав комедію «Сто тисяч». 1900–1904 — створив власну трупу.

        15 вересня 1907 року Карпенко-Карий помер після тяжкої хвороби у Берліні, куди їздив на лікування.

В Кельменецькій центральній районній бібліотеці до 175-річчя віддня народження І. Карпенка-Карого організовано книжково-ілюстративну виставку "у кожному слові - безодня таланту"

За мотивами творів Івана Карпенка-Карого створені спектаклі та фільми

 Мартин Боруля

 Сто тисяч

Хазяїн

Безталанна

                                  Єдність у ромаїтті мов

«Знання однієї мови дозволяє ввійти в коридор життя, знання двох мов – відкриває вам усі двері у цьому коридорі»

                                                                                                        Франк Сміт

Європейський день мов вважається традиційним святом у Європі з 2001 року. Його було запроваджено Радою Європи на підтримку лінгвістичного розмаїття, двомовності кожного європейця та розвитку викладання мов у світі. Цього дня в 45 країнах континенту відбуваються заходи, спрямовані на вивчення нерідних мов, передусім малих, рідкісних мов, мов нацменшин та мов, якими розмовляють мігранти. Свято привертає увагу до мовного й культурного різноманіття Європи, яке треба не лише підтримувати, але й усіляко поглиблювати, розширюючи діапазон мов, якими люди спілкуються протягом життя.

 У Європейському Союзі налічується 24 офіційні мови, близько 60 регіональних та понад 175 мов, якими розмовляють мігранти. Усі рішення, що приймають офіційні органи Європейського Союзу, сьогодні перекладають на всі офіційні мови і громадяни ЄС мають право звертатися до органів Євросоюзу та отримувати відповідь на свої запити на будь-якій з офіційних мов.

   Навіть, якщо у Вас немає часу, або можливості вчити іноземну, у День європейських мов запам’ятайте хоч кілька висловів мовою, яка Вам до душі.

Пропонуємо 10 золотих правил вивчення іноземної мови:

·       Займатися мовою необхідно щодня. При нестачі часу виділяй хоча б 10-15 хвилин для читання або повторення нових фраз. Особливо ефективно займатися вранці.

 

·       Якщо бажання вивчати мову слабшає занадто швидко, то придумай свій власний алгоритм занять. Наприклад, трохи занять, потім трохи музики, невелика перерва на прогулянку. Але не закидай навчання.

 

·       Контекст – наше все. Ніколи не вивчай окремі слова, використовуй контекст по максимуму. Наприклад, якщо ти запам’ятав вислів «strong wind», то одне з слів автоматично викличе в пам’яті друге.

 

·       Особливо корисно виписувати вже готові окремі фрази і намагатися використовувати їх якомога частіше в мові.

 

·       Перекладай в думці все, що трапляється на очі: реклами, уривки пісень, діалогів, назви газетних статей. Розминка для мозку завжди корисна для тренування пам’яті.

 

·       Корисно заучувати невеликі тексти та діалоги. Але заучувати треба тільки те, що стовідсотково правильно чи попередньо виправлено викладачем.

 

·       Уже готові до вживання фрази і ідіоми записуй і зберігайте в пам’яті в першій особі. Наприклад: «I am only pulling your leg» (Я просто тебе дражню).

 

·       Будь-яку іноземну мову не можна вивчати ізольовано. Штурмувати фортецю потрібно з усіх боків: дивитися фільми, читати літературу та газети в оригіналі, спілкуватися з носіями мови в інтернеті.

 

·       Не бійся помилок, бійся не виправлених помилок. Ніколи і нічого не залишайте неперевіреним. Краще уточнити двічі.

 

·       Будь впевненим, що незважаючи ні на що, ти вивчиш мову! Неодмінно настане момент, коли кількість переросте в якість, і мовний бар’єр буде зломлений.

 

Ось трішки цікавої інформації про найвідоміших поліглотів світу:

 

- італійський кардинал Джузеппе Каспар Меццофанті вільно володів 38 мовами;

- британський лінгвіст Джон Баурінг володів близько 100 мовами (до наших днів ніхто ще не перевершив його в мовній інтерпретації);

- римський Папа Іоанн Павло II знав близько 16 мов;

- Джеймс Джойс і Джон Р.Р. Толкієн знали 13 мов;

- наш сучасник, німець Себастьян Гейне володіє 35 мовами

 

Проте, не можна не згадати також і про вітчизняних поліглотів.

А серед них були:

 

- Іван Франко знав 14 мов;

- Леся Українка володіла 13 мовами;

- Агатангел Кримський знав 60 мов;

- Михайло Драй-Хмара розмовляв 19 мовами;

- Павло Тичина володів 18 мовами;

- Іван Пулюй знав 13 мов;

- Микола Лукаш володів 18 мовами.

 

В читальному залі Кельменецької центральної районної бібліотеки оформлено книжково-ілюстративну виставку «Багатомовна Європа» на якій представлено підручники й словники для вивчення іноземних мов. А також  художні твори іноземними мовами із фонду бібліотеки.

Тож вивчайте іноземні мови, читайте твори мовою оригіналу, тому що знання іноземних мов не тільки розвиває наш інтелект, а й в змозі докорінно змінити світогляд людини.

 

                               Візитка                                        Кельменецької центральної районної  бібліотеки

Їх подвигу немає забуття

22 вересня  в Україні відзначається День партизанської слави. Це свято вшанування подвигу партизанів і підпільників у період Другої світової війни. Його було встановлено Указом Президента України в 2001 році, на честь 60-ї річниці з початку підпільно-партизанського руху в нашій державі.

Свято ‑ День партизанської слави ‒ яскраво відбиває і навіки утверджує непохитну волю, відважність кожного, хто в тилу ворога самовіддано захищав Батьківщину від нацистських загарбників.

Немеркнучою славою вкриті легендарні партизанські полководці і командири: Сидір Ковпак, Олексій Федоров, Микола Попудренко, Семен Руднєв, Михайло Наумов та багато інших партизанських вожаків.

Всіх їх перелічити неможливо, адже тоді в Україні діяло 46 партизанських з’єднань, понад 2000 партизанських загонів. За час визволення України від окупації у складі Українських партизанських формувань та в розвідувально-диверсійних групах нараховувалось 518 тисяч бійців.

У Кельменецькій  центральній районній бібліотеці експонується виставка-спогад «Подвиг народних месників». У виданнях представлених на виставці розповідається про партизанів та підпільників у період Другої Світової війни, які працювали в тилу, виявляли таємну інформацію про ворога, вирішували воєнні задачі, які ставили перед ними командування армії.

В філіалі с. Бабин оформлено виставку-лекторій «Народна пам'ять вічна і жива!»

Тих, хто вижив у цьому пеклі на ім’я ‒ війна, з кожним днем стає все менше і менше. Сьогодні на їхніх скронях сивина. Мине час і вони відійдуть у вічність. Тож сьогодні ми не маємо права обійти їх увагою, наших ветеранів-партизан.

 

 

                               Хай голуби миру на землю зійдуть

             Ще донедавна для всіх українців мир був повсякденною реальністю. Але сьогодні на Сході держави ведуться бойові дії і колись такі прості слова з побажаннями миру стали головними і визначальними у житті кожного українця зі Сходу і Заходу, Півночі і Півдня.

Генеральна Асамблея ООН проголосила 21 вересня Міжнародним днем миру, днем загального припинення вогню і відмови від насильства.

У цей день кожна людина замислюється над тим, а що вона особисто зробила заради миру і злагоди хоча б у своєму оточуючому світі. Основна ідея свята є теза: «Пробач, і ти отримаєш мир».

Щороку в цей день люди більш ніж у 100 містах по всьому світу беруть участь у Ході, висловлюючи безумовну підтримку Організації Об'єднаних Націй у її роботі, спрямовану на мир у всьому світі.

Невід'ємною процедурою початку святкових заходів служить символічний дзвін «Дзвін миру». Він був відлитий з монет, які зібрали діти з 60 країн світу. На дзвоні є напис: «Хай живе загальний мир у всьому світі».

В Україні День миру встановлений Указом Президента в 2002 році і відзначається щорічно також 21 вересня – в Міжнародний день миру.

Пропонуємо вашій увазі відео презентацію «День Миру»

Дністрівський філіал презентує відео презентацію

 «Голубко біла, ти лети у світ,

Хай буде мир у небі голубому»

У цей день бажаємо всім спокою, процвітання і багатства. Бажаємо Вам миру в усьому ‒ миру в сім’ях, миру в серцях та миру в нашій рідній Україні!

 

 

                                                             Жінка-СВІТОЧ сучасності

Я вірю в книжку. В хороше якісне мистецтво. Неможливе думаюче суспільство без книжки. Від «коефіцієнту читання» в суспільстві залежить, настільки люди в ньому покладаються на раціо, бачать зв’язок між подіями. Тільки читання формує здатність мислити не кліпами, а утримувати розвиток сюжету в часі і проектувати це на зовнішній світ…

                                                                                          О. Забужко

Оксана Забужко – наша сучасниця, відома українська письменниця. Її твори (лірика, оповідання, есе, повісті, романи) вже встигли завоювати любов читачів і визнання критики в Україні та за кордоном.

Оксана Стефанівна Забужко народилась 19 вересня 1960 року в Луцьку. Закінчила філософський факультет (1982) та аспірантуру з естетики (1985) Київського університету ім. Т. Г. Шевченка. 1987 року захистила кандидатську дисертацію на тему «Естетична природа лірики як роду мистецтва». Викладала україністику в американських університетах, провадила авторську колонку в деяких періодичних виданнях («Panorama», «Столичные новости» та ін.), вела літературні майстер-класи в Київському університеті ім. Т. Г. Шевченка.

Оксана Забужко є автором поетичних збірок «Травневий іній» (1985), «Диригент останньої свічки» (1990), «Автостоп» (1994), «Новий закон Архімеда. Вибрані вірші 1980-1998» (2001), прози: «Інопланетянка» (1992), «Казка про калинову сопілку» (2000), «Репортаж із 2000-го року» (2001), романів «Польові дослідження з українського сексу» (1996), «Музей Покинутих Секретів» (2009), поем, повістей, книги есеїстки «Хроніки від Фортінбраса: Вибрана есеїстка 90-х» (1999).

Крім того, вона є авторкою численних культурологічних статей і есе у вітчизняній та зарубіжній періодиці. У її перекладі вийшли друком твори П. Сміта, Сільвії Плят.

Філософсько-літературний доробок О. Забужко становлять праці: «Дві культури» (1990), «Філософія української ідеї та європейський контекст: Франківський період» (1992) та «Шевченківський міф України» (1997). Її твори здобули міжнародного визнання, особливо широке в Центральній і Східній Європі. Вірші перекладалися шістнадцятьма мовами світу і 1997 р. удостоєні поетичної премії Global Commitment Foundation. Серед інших літературних нагород - премії Фонду ім. Щербань-Лапіки (1996), Фундації Ковалевих (1997), Фонду Рокфеллера (1998), Департаменту культури м. Мюнхена (1999), Міжнародної Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів (2009), восьмої літературної премії Angelus (2013) та ін.

Вся творчість Оксани Забужко – поетична, прозова й публіцистична – становить своєрідну спробу філософського заглиблення в основи людського буття, виявляючись на всіх його рівнях: самопізнання, осягнення природи іншого, світового космічного і міфологічного творення.

З нагоди 60-річчя від дня народження Оксани Забужко в Кельменецькій  центральній районній бібліотеці підготовлено книжкову виставку «Неповторний погляд на світ», яка презентує творчий доробок однієї з найвідоміших письменниць сучасної України.

Виставка містить поетичні й прозові видання О. Забужко, зокрема романи, повісті, есе, філософсько-літературознавчі праці.

Твори Оксани Забужко на екрані й театральні постанови в театрах України та світу.

 «Попіл» («Попелюшка»). Вистава Театру Ла Мамма (Нью-Йорк)

(Прем’єра: Гарвардська театральна майстерня, Бостон, Масачусетс, 12 липня 1997р.).

 «Клітемнестра». Моноопера. Композитор В.Балей (США) (Світова прем’єра: Меркін Хол, Нью-Йорк, 21 лютого 1998 р.)

 «Хроніки від Фортінбраса». Фільм (Київська студія хронікально-документальних фільмів, реж. Оксана Чепелик) (2001 рік)

 «Прип’ять. Натюрморт». Музичне відео пам’яті жертв Чорнобиля.(Канада-США) (BeSharpStudios, Нью-Йорк (США), 2002).

 «Польові дослідження з українського сексу» - моновистава Галини Стефанової (Київ) (Прем’єра 5 квітня 2003 року)

 «Польові дослідження з українського сексу» на сцені Театру Полонія (Варшава)  (Прем’єра: 28 лютого 2006 р.)

 «Дівчатка» в ефірі Чеського Радіо (радіоп’єса) (2008 р.)

 «Калинова сопілка» в Чернівецькому музично-драматичному театрі ім.Ольги Кобилянської (5 грудня 2009 р.)

    Трансляція роману Оксани Забужко «Музей покинутих секретів»  18 січня 2015 року на чеському радіо («Телекритика» http://www.radiosvoboda.org )

http://zabuzhko.com/ua/films/index.html

Художні твори Оксани Забужко

І знов я влізаю в танк...

Нова збірка актуальної публіцистики відомої письменниці - це книга для тих, хто не уникає чесних відповідей на нагальні питання і переймається викликами, які ставить перед українцями сьогодення. Тут ідеться про химери «поневоленого розуму» та про нові маски й форми, яких набуває в епоху мас-медіа давня війна, про пошук героїв, про знакові постаті й тексти, а зрештою про те, як гідність і спротив нав’язаним правилам гри дають нову надію європейській цивілізації. Це ексклюзивний репортаж із гарячих точок інформаційного фронту, де триває боротьба з забуттям і байдужістю, які мало не коштували нам держави.

Музей покинутих секретів

Новий роман Оксани Забужко, над яким письменниця працювала багато років, перші критики вже встигли назвати шедевром, а авторку порівняти з Достоєвським і Томасом Манном. Це – сучасний епос новітньої України: родинна сага трьох поколінь, події якої охоплюють період від 1940-х років до весни 2004-го. Велика література і жорстока правда – про владу минулого над майбутнім, про кохання і смерть, про споконвічну війну людини за право бути собою. Саме такого тексту бракувало українській літературі! Це – новий жанр: роман 21-го століття, де майстерно поєднуються історичний детектив, соціально-психологічне полотно й містичний трилер, сни і ява міняються місцями і українська історія за останні шістдесят років уперше постає живою і цілісною. На 830 сторінках – десятки доль і сюжетів: бойові стежки УПА, закриті КГБ архіви, забуті драматичні сторінки радянських 1970-80-х і буремних 1990-х... Все це, переломившись у долях головних героїв, народжує новий погляд на наше сьогодення. «Це роман про любов і смерть, – говорить сама письменниця, – про те, що зі смертю насправді ніщо не кінчається». На цю книжку чекали не лише в Україні: уже завершується підготовка до друку німецького видання (вийде 2010 року у видавництві «Droschl»), тривають переговори з видавцями Польщі, Росії, Голландії, Швеції, Угорщини...

Книга Буття. Глава четверта

«Книга буття» — це пошук людиною життєвих цінностей, орієнтирів, зрештою, власної «людськості», то повість «Інопланетянка» — це самоідентифікація і самореалізація людини. Символічним є те, що в «Книзі буття» чоловік бореться за своє власне, не нав’язане суспільством життя, натомість жінка-інопланетянка шукає в житті певний сенс. Якщо для Авеля з «Книги буття» мистецтво — це чинник, що визначає людину як іще «живу», то для Ради-інопланетянки мистецтво — це спосіб життя та засіб самовираження.

Після третього дзвінка вхід             до зали забороняється

Зібрання найяскравіших зразків малої прози за три десятиліття — від найуспішнішої української авторки. Читач знайде тут як визнані шедеври, перекладені багатьма мовами та поставлені на численних європейських сценах («Інопланетянка», «Дівчатка», «Казка про калинову сопілку»), так і маловідомі юнацькі спроби письменниці в різних прозових жанрах. Завершує книжку нова, щойно дописана повість, у якій драма непорозуміння між матір’ю й дочкою стає своєрідним підсумком історії цілого покоління — «покоління відкладеної війни».

         Друга спроба

До «Вибраного» однієї з кращих українських поетес ХХ-ХХІ століття увійшли вірші з книжок «Травневий іній», «Дириґент останньої свічки», «Автостоп», «Новий закон Архімеда», з неопублікованої дитячої книжки «Весняний акварель», нові вірші та поетичні переклади.

Notre Dame d’Ukraine:           Українка в конфлікті міфологій

Одна з найвідоміших книг Оксани Забужко, вперше видана 2007 року й відзна­чена багатьма престижними нагородами, пропонує читачеві вражаючу інтелектуальну подорож крізь віки, культури й конфесії в пошуках «України, яку ми втратили». Ключем до неї стає міф Лесі Українки — найгірше прочитаної і найдра­матичніше недооціненої письменниці з пантеону наших національних класиків. Це не лише фундаментальна історико-культурна праця та вишукана філологіч­на екзегетика. Це ще й книга-попередження про наше сьогодення — про те, як жорстоко ми розплачуємося за втрату й забуття багатовікової лицарської культури.

Сестро, сестро: Повісті та          оповідання

Сестра, мати, подруга, коханка, творець своєї й чужої долі... Найглибші таємниці жіночої душі — у виконанні нашого найбільшого майстра психологічної прози. Нове, доповнене видання книжки, яка вже стала сучасною класикою і яку європейська критика порівнює з творами Анджели Картер і Ельфріди Єлінек. Книжка Року-2003 в Україні, Книжка Року-2006 газети «Lidove noviny» в Чехії. 

        Івановецький філіал презентує відео «Жінка з пером»

Оксана Забужко  цікава і неординарна, привертає  до себе увагу насамперед незвичністю, нешаблонністю лексики. Її наукові розвідки вражають авторською пошуковістю і глибиною думки. Сучасна письменниця  стала світлим променем у письменстві, пов’язавши різні  покоління, різних митців різних культур.