До річниці від
дня народження І. Карпенка-Карого районна дитяча бібліотека підготувала цікаві
факти з життя Івана Карпенка-Карого
Співець життя народного
29
вересня 2020 р. виповнюється 175 років від дня народження видатного драматурга,
режисера, актора, одного з основоположників українського професійного
театру Івана Карповича Карпенка-Карого. Саме він став творцем новітньої
суспільної драми в нашій літературі на межі століть. Його
драматургічна спадщина складається з 18 закінчених п’єс і трьох невеликих
уривків, що залишилися в чернетках. Найвищого
рівня він досяг у жанрі комедії. Саме сатирична комедія стала творчою стихією
митця.
Наведемо декілька цікавих фактів з життя відомого драматурга.
Його справжнє
ім'я - Іван Карпович Тобілевич, псевдонім «Карпенко-Карий»
поєднує в собі ім'я батька та улюбленого літературного персонажа Гната Карого -
героя п'єси Т. Шевченка «Назар Стодоля».
Мати
драматурга була кріпачкою-покоївкою у панів Золотницьких, аж поки її не
покохав прикажчик Карпо Тобілевич і не викупив з кріпацтва. Її дітьми
були, окрім Івана, Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марія
Садовська-Барілотті - ціла плеяда корифеїв українського театру.
У 14
років Івана Тобілевича батьки забрали з гімназії і віддали працювати до
канцелярії в Єлисаветграді. Атмосфера чиновництва (карти, горілка, хабарі) так
гнітюче подіяла на хлопця, що той незабаром втік додому, пройшовши пішки 50
верст.
Служачи
секретарем поліції в Єлисаветграді, Карпенко-Карий був єдиним, хто рівно
і приязно ставився до всіх людей, незалежно від стану і не брав хабарів. Перед
його очима проходив ряд арештантів, серед яких було чимало людей, чиї долі
занапастило важке життя. Пізніше вони стали героями його п'єс.
Власті
вважали Тобілевича особою неблагонадійною. 4 жовтня 1883 р. за наказом
міністра внутрішніх справ його було звільнено з посади секретаря єлисаветградської
міської поліції. Пізніше Іван Франко влучно скаже з цього приводу, що царський
уряд втратив тоді поліційного пристава Тобілевича, а Україна придбала
драматурга Карпенка-Карого.
Як
письменник, Карпенко-Карий дебютував у 1883 р., коли в першому номері
журналу «Рада» була надрукована його повість «Новобранець». Проте надалі митець
спеціалізувався в драматургії.
Ні
родинне життя, ні громадські справи, ні обов’язки служби ніколи не одривали
серця й уваги Карпенка-Карого від театру. Український театр був його другою
рідною хатою, бажаним місцем відпочинку та радості. «Сцена – мій кумир, театр –
священний храм для мене», - так говорив драматург.
Все
життя драматург товаришував з Марком Кропивницьким. Вони разом були на
чиновницькій службі, пізніше разом організували драматичний гурток і створили
театр корифеїв. Кропивницький учив Тобілевича грати на скрипці. Коли у
1883 р. до Єлисаветграда прибула трупа М. Старицького, вони почали активно
співпрацювати на сцені: Карпенко-Карий грав у п'єсах Кропивницького, а той - у
п'єсах Тобілевича.
Іван
Карпович, як і вся сім'я Тобілевичів, дуже любив Шевченка. Коли з ініціативи
Марка Кропивницького було організовано аматорський гурток, однією з перших
вистав була п'єса Шевченка «Назар Стодоля», де Іван Тобілевич грав Назара, його
дружина Софія Тобілевич - Галю. На честь великого поета своїм дітям
він дав імена героїв п'єси - Назар і Галя, а другу дочку назвав Ориною - іменем
героїні з поеми «Невольник».
Карпенко-Карий сідав писати п'єсу, тільки повністю «виносивши» її в голові. Але
коли вже сідав (здебільшого вночі), то писав «запоєм», не помічаючи нічого
навколо.
Смертельна хвороба передчасно звела Івана Тобілевича в могилу. Помер він 15
вересня 1907 р. в Берліні, згодом тіло великого драматурга було перевезено
до України та поховано на кладовищі поблизу рідного хутора на Кіровоградщині.
Драматург залишив нам твори, що продовжують
жити і після смерті автора. З них наступні покоління складають
уявлення про письменника, його думки, силу таланту, визначають його місце
в розвитку культури нашого народу. Творчість Івана Карповича
Карпенка-Карого підсумувала майже 100-річний розвиток української
драматургії, піднявши її на новий рівень.
Немає коментарів:
Дописати коментар