Ми  подаємо СЛОВО, як НАБОЇ!!!

  21 березня світ відзначає                                 Всесвітній день поезії!

Коли говорять гармати, музи не мовчать.

Щодня, щогодини, щохвилини поповнюється величезна скарбниця українського поетичного слова.

На весь світ звучать вірші про весь жах війни.

Війни росії проти УКРАЇНИ.

Митці подають слово, як  набої!!!

Слово пронизує до серця!!!

Слово кличе до Перемоги!!!

Тож творімо, читаймо, єднаймося і перемагаймо!

Слава нашим Героям!!!

Все буде добре!!!

     Писала калина листи з України…

Писала калина листи з України

До білих російських беріз,

І падали крупні червоні краплини

Чи крові її, чи то сліз.

Писала вона: «Заберіть своїх хлопців,

Що в гості незвано прийшли,

Навіщо в чужій вони гинуть сторонці?

Бої тут тривають страшні.

Вам брешуть нахабно, що хлопці «блукають»,

Їх кинули в жерло війни..

Війна – не навчання…тут дійсно вбивають,

Це ж ваші брати і сини.

Навчать їх стріляти в людей із гармати,

Підступний віддавши наказ.

Чи варто для цього синів в світ пускати,

Щоб тут зупинився їх час?

Ви ж хлопцям хрести одягали на шию,

Вони ж тепер цілять в людей

Із ними одної і мови, і віри

Заради химерних ідей.

Вже дехто ніколи додому не верне,

Рясніють поля від могил,

Живі ж – то каліки , їх доля химерна,

Птахи, що позбавлені крил.»

Писала калина листи, й розсилала

Зі зграями чорних круків…

Навколо ж калини горіло й палало,

І попіл на землю летів.

Хоч постріли «Градів» лякали калину

Й пожежі змикались в кільце,

Писала, кричала вона до загину

Й була таки справжнім борцем…

Поламані ребра, посічені скроні,

Пошкоджені всі гілочки,

І падали краплі червоно-солоні,

Горіли мов церкві свічки.

 Бо вся ця земля не росою вмивалась,

А кров’ю людською без меж,

Не сонечком ніжно вона зігрівалась,

А попелом після пожеж….

Писала калина листи з України

У різні куточки землі:

«Не спіть, поможіть. Нам стріляють у спини

І знищити хочуть в Кремлі…»

З війною і втратами важко змиритись,

Народ взяв цей хрест і поніс…

І нам до землі тій калині б вклонитись,

За кожен написаний лист,

За щирість її, не підкуплену совість,

Що навіть в вогні не згорить…

І хай ще в країні беріз спить свідомість,

Та скоро весь гай зашумить!

                                                                                                                       Людмила Лєгостаєва