Сьогодні, 23 квітня, світ відзначає Всесвітній день
книги та авторського права – свято авторів, видавців, і всіх-всіх, хто часом
залишається «за лаштунками» книговидання. Заглядаючи в офіційний документ ЮНЕСКО, яка й запровадила це
свято Резолюцією № 3.18 на XXVIII сесії 15 листопада 1995 року, знаходимо таке
формулювання: «Генеральна конференція … проголошує 23 квітня "Всесвітнім
днем книги та авторського права", оскільки саме в цей день 1616 року
померли Міґель де Сервантес, Вільям Шекспір та Інка Ґарсіласо де ла
Веґа».
Зважаючи
на те, що «в історичному розумінні книга є найбільш потужним фактором
поширення знання і найбільш надійним засобом його збереження», День
книги покликаний наголосити на фундаментальній важливості книжки та її
незамінності в інформаційному суспільстві. Одна з головних його цілей –
промоція читання і книговидання, привернення уваги до культури писемного слова,
а також до питань авторського права і захисту інтелектуальної власності.
Нашою
бібліотекою було проведено
міні-опитування «Розкажу з любов’ю я про книгу». За підсумками дослідження
найбільш популярними серед читачів є твори авторів: А. Кокотюха – «Червоний»,
І. Роздобудько – «Зів’ялі квіти викидають»,
В. Шкляр – «Чорне сонце», Є. Положій – «5 секунд, 5 днів…», В. Лис – «Соло
для Соломії», С. Кінг – «Історія Лізі», Д. Кіз – «Квіти для Елджернона», А.Сапковський
– «Відьмак», Д. Браун – «Джерело», Е.М. Ремарк – «Час жити і час помирати».
Хочеться звернути увагу на деякі з цих книг та запрошуємо відвідати абонемент Кельменецької центральної бібліотеки.
П’ять
секунд, п’ять днів, п’ять років, вічність — такий часовий алгоритм роману
Євгена Положія. Головний герой, який все життя — у Вільних профспілках, на обох
Майданах — бореться за справедливість, зрештою, коли починається війна, йде на
фронт і там потрапляє в «Іловайський котел». Тяжко поранений, у складі групи з
тринадцяти бійців, намагається вижити в безнадійній ситуації. Після піврічного
лікування, восьми операцій, емоційно виснажений, він приймає рішення, що вже
зробив свою справу і прийшов час відпочити. Але
коли старий товариш — народний герой, той, хто разом з ним пліч-о-пліч боровся
за правду, тепер силою і страхом створює в рідному місті свою бізнес-імперію,
стає очевидним: якщо не борешся зі злом, опиняєшся на темному боці.
Соломія,
Соломійка, Соломієчка, Соломка, Соля, Солечка... У книзі описано життєвий шлях
сільської жінки від дитинства до глибокої старості. ЇЇ дорослішання, кохання,
поклики серця та непростий вибір жіночого люблячого серця. Соломійка. Названа
на честь матері за примхою батька. Не така, як усі. Розмовляє з джмелями,
дружила зі старим священиком, мала одразу двох кавалерів та розривалась між
ними двома: і Павлусь і Петрусь були в її житті так важко було між ними обрати.
Буденні дні невеликого волинського села змальовані на тлі ХХ століття –
непростого часу Другої світової війни, радянщини, колективізації. Опір владі,
партизанщина, нелюдяні та такі ненависні більшовицькі закони. Жорстока епоха ламає
долі, забирає найдорожчих людей.
Зів’ялі
квіти, які зберігаються в душі у вигляді жалю за минулим або нездійсненним,
треба викидати. Про це - історія двох актрис, колишніх «зірок» радянського
кіно, і однієї молодої жінки, яка доглядає за ними в притулку для самотніх
акторів. Все життя ці актриси запекло ворогували між собою, адже були
суперницями в коханні до чоловіка, який виявився не вартим любові та
самопожертви. І тільки наприкінці життя обидві зрозуміли, що могли б бути...
найкращими і найвірнішими подругами.
«Чорне сонце» - це історія формування й
початку бойового шляху полку «Азов», визволення ним Маріуполя
та перетворення його з напіваморфного добровольчого з'єднання в один із
найкращих підрозділів ЗСУ. Герої твору - вчорашні звичайнісінькі хлопці, кожен
з яких займавсь власною справою, допоки його світ не перевернувся. Чорне Сонце,
або, як ще його називають, Коловорот - не просто емблема. Це і є символ того
відчуття перевороту в свідомості людини, переоцінки цінностей, що проходить сторінками
романа. Взявши до рук зброю, герої ховають свій страх за солоним солдатським
гумором, хоча, насправді, жоден з них не є справжнім солдатом. Тут є й частка
містики, що постає у вигляді древнього кам'яного ідола, що виступає в ролі
оберега для вояків, та одночасно є й символом землі та народу, чий світ
опиняється під загрозою знищення.
1944-й. Війна добігає кінця. Рядовий Ернст Гребер повертається зі Східного фронту додому у відпустку. Але рідне місто зруйноване бомбардуванням. Розшукуючи батьків, Ернст зустрічає Елізабет… У них обмаль часу. Але ці кілька днів, що вони провели разом, здатні вмістити в себе все життя. Все їхнє коротке життя і велике кохання, у якого немає майбутнього… Коли весь світ руйнується, коли хтось за тебе вирішує, що тепер — час помирати, а тобі так хочеться жити...
Пронизлива
історія, яка нікого не залишить байдужим! Мабуть, один з найлюдяніших творів у
світовій літературі. Квіти для Елджернона - це незвичайний, але чудовий витвір,
який є дуже чутливим та доторкається до глибини душі. Чарлі Гордон — розумово
відсталий, але у нього є друзі, робота, захоплення і непереборне бажання
вчитися. Він погоджується взяти участь у небезпечному науковому експерименті,
який може зробити його найрозумнішим. Йому роблять операцію, і з кожним днем
його інтелект робиться все розвинутішим. Нарешті він має те, про що мріяв.
Однак разом із бажаним пізнає і недосконалості світу…
За цей роман Стівен Кінг здобув Всесвітню премію фентезі та премію «Локус». «Історя Лізі» — це історія частини життя дружини письменника. Оточуючі не завжди її помічають, для багатьох вона просто місіс Письменника, а для деяких навіть перепона на дорозі. Лізі — ніхто для світу, і цілий світ для Скота Лендона. Вона його вірна супутниця, яка буквально рятує йому життя, а в інших ситуаціях приймає його таким, який він є. За сюжетом вдова відомого письменника Скота Лендона через два роки після його смерті починає розбирати папери свого чоловіка. Безліч дослідників надокучають жінці, прагнучи дістатись до його не виданих рукописів першими.
Немає коментарів:
Дописати коментар