Чорнобривців насіяла мати…

Навіть доросла тепер

      Цвіт їх чарівний люблю,

Вік анітрохи не стер

         За тим, що минуло, жалю.

                                Оксана Вишневська

Жовтень – це вже справжня осінь. Вранці зовсім холодно, де-не-де вже лежить паморозь. Вдень сонце наче і намагається нагріти повітря, але, мабуть, не вистачає вже в нього сили, відчуваєься подих зими. Але не дивлячись на такі зміни в погоді, куди не глянь оком, в кожному дворі, біля кожної оселі цвітуть диво-квіти – чорнобривці. Напевно, це чорнобривці тримають оте літнє тепло, яке так не хочеться відпускати, а колір сонця, який зберігають квіти, наче зігріває нас жовтими, теплими пелюстками. 

Дивна квітка – «чужинець», бо ж по-суті, завезена з Мексики, але стала для українців найріднішою, збагативши нашу культуру, духовність, стала одним із символів українського народу.

Чорнобривці сіяли з давніх-давен. Вони оспівані в піснях, віршах, легендах. І, мабуть, немає жодної українки, яка б не любила цих диво-квітів, бо все у тих квітах: і горе, і радість, і щастя, і мудрість, і ледве вловима журба...

                                                    Квітів дитинства букет,

Спогадів ніжних тепло,

Знайомої пісні куплет

   Нагадує, як все було….