У слові, у казці непросто слова

               А чи знайомі ви з творчістю видатної української  письменниці Марійки Підгірянки? Ні? Тоді знайомтесь.

                                             Зійдуть мої пісеньки, як рута,

                                             Наче ряст, розквітнуть навесні.

                                             І як я вже буду позабута,

                                             То цвістимуть пісеньки мої.

Справжнє ім’я цієї поетеси і вчительки – Марія Омелянівна Ленерт-Домбровська. Мальовниче село Білі Ослави, що на Гуцульщині, – колиска поетеси Марійки Підгірянки. Тут 29 березня 1881 року в сім’ї лісничого вона народилася, виросла, навчилася розуміти природу рідного Прикарпаття, полюбила щирих, працьовитих творців легенд, казок і пісень.

Маючи тринадцять років, вона починає віршувати, багато читає, записує свої перші вірші, навіяні чудовою природою. Пізніше вона згадувала: «Я – самоук, несміле дитя Підгір’я. Списувала, що мені старі ліси розказували. Та не знаю, чи розуміла добре смерекову мову. Почала я писати дуже рано, десь вже в тринадцять років життя, а писала, бо чула душевну потребу вилити на папір ті враження, якими напувала мене краса природи».

Літературна спадщина письменниці вагома, вона має виховне та пізнавальне значення. З-під її пера виходять такі чудові поетичні збірки: «Ранкові зустрічі», «Грай, бджілко», «Розповім вам казку, байку» та інші.

       Вірші, п’єси, казки, загадки Марійки Підгірянки допоможуть вам, допитливим читачам, краще відчути гарний і не простий навколишній світ, навчать, «як зло оминати, а добро чинити».

Сподіваємося, що вам сподобаються її вірші, бо написані вони хоч і давно, зате щиро, від душі і з великою любов’ю до вас і рідної України.