1775 – руйнування Запорізької Січі

    15 червня, 250 років тому, московія за наказом Катерини ІІ знищила Запорізьку Січ. На дніпровських островах тоді об'єднались військова організація, соціальний порядок, система самоврядування і головне – свобода, адже впродовж століть Січ була символом української демократії.

     Запорізькі козаки вважалися захисниками кордону, за яким починалася Османська імперія, тому москва не скупилася на привілеї, фінансування та звільнення від різноманітних повинностей. Такий стан речей зберігався понад століття, але з приходом до влади Катерини II ситуація почала стрімко змінюватися.

     Катерина почала активно зміцнювати вертикаль влади та втихомирювати непокірних. Запорізька Січ вважалася «розсадником свободи і вільнодумства», тому її ліквідація стала справою часу.

     У 1764 році був ліквідований інститут гетьманщини, через майже рік у земель Слобожанщини відібрали право місцевого самоврядування. Але сама Січ була Катерині ще потрібна, тож руйнувати її вона не поспішала. Козаки потрібні були імператриці для війни.

     Запорожці допомогли москві здобути перемогу в російсько-турецькій війні 1768-1774 років. Повертаючись з османського походу, російські загони на чолі з Петром Текелієм (загалом понад 100 000 чоловік) віроломно і без будь-якого попередження напали на Запорізьку Січ. Це стало повною несподіванкою для козаків, значна частина яких ще не повернулася з війни або ж перебувала на промислах. Січ охороняв гарнізон у 3000 осіб.

     Спішно скликана кошовим отаманом Петром Калнишевським рада прийняла рішення утриматися від пролиття крові і скласти зброю. Хоча рядове козацтво було налаштоване чинити опір.

     15 червня російські війська повністю зруйнували Січ, все майно та документи вивезли до Петербурга. Старшину звинуватили у зраді та засудили до каторги. Кошового суддю Павла Головатого та військового писаря Івана Глобу заслано до Сибіру, а 85-літнього кошового отамана Петра Калнишевського ув’язнили в Соловецькому монастирі.

     У маніфесті від 14 серпня 1775-го Катерина ІІ повідомляла про ліквідацію «кубла пияк та розбишак», які жили в неуцтві, «з винищенням на майбутній час і самої назви запорозьких козаків». І далі: «…нема тепер більше Січі Запорізької в політичному її потворстві». У найкращих традиціях демагогії «освічена» імператриця подавала знищення Січі як виконання монаршого обов’язку перед Богом, перед імперією і навіть «перед самим узагалі людством».

     На анексованих землях отримали величезні володіння фаворити і наближені Катерини ІІ. Тоді ж почалася інтенсивна колонізації «Новоросії», як стало називатися степове Причорномор’я.                                                             

 

Іван Миколайчук – погляд у        вічність

Іван Миколайчук – безмежно популярний, талановитий, безсоромно харизматичний. Його називали обличчям і душею українського поетичного кіно, аристократом духу, блискучим самородком.

Іван Васильович Миколайчук народився у буковинському селі Чортория 15 червня 1941 року в селянській родині. 1957 року закінчив Чернівецьке музичне училище за спеціальністю хормейстера, у 1961-му – театр-студію при Чернівецькому драматичному театрі імені Ольги Кобилянської. У роки навчання працював у тому ж театрі. У 1961-1965 роках навчався у Київському театральному інституті імені Карпенка-Карого (майстерня відомого режисера Віктора Івченка). З 1965 року – актор кіностудії імені Олександра Довженка.

Помер  Іван Миколайчук  від тяжкої хвороби у віці 46 років 3 серпня 1987 року.

Про життєвий і творчий шлях митця користувачі нашої книгозбірні дізналися під час проведення літературно-мистецького портрету «Іван Миколайчук – погляд у вічність».

За своє коротке життя він знявся у 34 кінофільмах, більшість з яких увійшли до золотої колекції українського кіно, написав 9 сценаріїв, виступив режисером двох картин, що були серед найпомітніших тієї доби, виконав музичне оформлення чотирьох фільмів, в роботі над якими брав участь.

У майже 40 років Миколайчук зняв власне кіно – стрічку “Вавилон XX” за мотивами роману “Лебедина зграя” Василя Земляка. Там він зіграв головну чоловічу роль.

На останній сценарій, написаний для фільму «Небилиці для Івана», Миколайчука надихнула його маленька племінниця, яка попросила «написати їй казочку». Важка хвороба завадила планам і фільм не вдалося зняти. Але тернистий шлях митця й дотепер слугує прикладом відданості та любові до кіно.

Експозиція «Народжений Україною», яка розгорнута в читальному залі бібліотеки,  містить книжкові та періодичні видання, висвітлює основні віхи життя і творчості Івана Миколайчука, а також документальні життєписи, численні спогади друзів, колег, провідних діячів культури і мистецтва України.

Ім’ям Івана Миколайчука сьогодні названо вулиці, кінотеатри, видаються книги, монографії, присвячуються вірші.

Дивімося Миколайчука. Він залишив по собі вагомий слід у культурі та шалено любив свій край, рідну Україну. 

 

     Не знищ, не розтопчи –            нащадкам збережи!

5 червня Україна, як і увесь світ, відзначає Всесвітній день охорони навколишнього середовища.

Ідея цього свята покликана привернути увагу світової громадськості до проблем довкілля й підкреслює гостру необхідність кардинальних змін у відношенні людини до природних ресурсів.

Ми всі живемо на одній планеті і, забруднюючи її, шкодимо у першу чергу самим собі та своїм нащадкам. Кожен для себе повинен знайти шляхи для покращення навколишнього середовища. Стан довкілля залежить від людини, від кожного з нас. Тільки екологічно свідомі зможуть зберегти і примножити природні багатства та передати їх у спадок нащадкам.

Разом ми здатні зробити довкілля кращим, і надалі не забувати про його охорону та збереження природних скарбів.

 

 

3 червня 2025 року у приміщенні Кельменецької центральної бібліотеки відбувся професійний діалог з бібліотечними працівниками громади на тему «Бібліотечний підхід до збереження культурно-мистецької спадщини Буковини та Кельменеччини».

У вступній частині директор КПБ Ольга Твердохліб зазначила, що краєзнавча діяльність бібліотек була, є і залишається однією із пріоритетних. Надаючи професійні консультації, протягом години професійного діалогу було розглянуто наступні питання: роль бібліотек у збереження історико-культурного надбання краю, поширення краєзнавчих знань серед дітей та молоді, трансформація у середовище користувачів краєзнавчих бібліотечних ресурсів. Присутнім були представлені бібліографічно-краєзнавчі видання до річниць буковинських поетів В. Китайгородської та М. Ткача, а також досвіди бібліотек Кельменецької громади з національно-патріотичного виховання та з промоції української книги та читання, які підготовлені та видані центральною бібліотекою.

На завершення діалогу відбувся перегляд досвіду бібліотек Буковини як Хабів цифрової освіти та медійної грамотності населення, який був представлений на міжобласному онлайн-семінарі «Розвиток спроможності бібліотек – Хабів цифрової освіти».